Однією дупою на двох стільцях

29

А на мій погляд, дорогий студент-заочник, це ви задовбали. Скажіть, чим ви думали, коли надходили на заочне? Ви, напевно, шанували на сайті програму курсу, де обов’язково перераховані всі теми, які ви повинні пройти за час навчання, і навіть приблизну кількість домашніх робіт з літературою і питаннями на іспити? Ви, швидше за все, навіть зазирнули в навчальний план (все там же на сайті, і не говоріть, що такого немає, — без цієї інформації університет не пройде акредитацію, так що ви просто погано шукали), щоб побачити графік практик та попередньо узгодити все з роботодавцем? Щось я сумніваюся. Ви, швидше за все, понадіялися сісти сідницями на два стільці — і працювати, і вчитися. А там — або добрий начальник пробачить прогули і роботу через пень-колоду, чи можна буде відправити старосту клянчити оцінки та заліки, а то й самому ходити заглядати в очі і тягнути: «Ну ми ж робо-про-отаем».

А що до розкладу — є певні норми, за якими воно складається. Крім цих норм треба врахувати ще людський фактор (не може старенький професор відстояти 3 пари підряд), аудиторний фактор (очникам завжди віддається перевага, плюс аудиторій часто не вистачає) і багато всього іншого. Якщо зірки зійдуться — станеться диво і розклад підпишуть, але якщо десь всупереч нормі буде на пару годин більше/менше (щоб студентам було зручніше), то в навчальному відділі скажуть: «Ні, хлопці, переробляйте».

Ну і наостанок. Кажете, злісні співробітники деканату руйнують ваші плани? А з якого, вибачте, радості вони повинні їх враховувати? Це ви хочете отримати освіту, це ви погодилися вчитися таким чином, тому їхнє завдання — дати вам знання, і все.

Жахливо дратує, коли люди приходять вчитися, але голову при цьому не включають. Не прикидають, що з таким графіком у них не буде особистого часу, що їм доведеться відмовитись від відпустки, не спати ночами і реально писати реферати, а не скачувати з інтернету. Особливо бісить, коли платники не враховують, що їм доведеться кожен семестр відстібати чималеньку суму, а потім починаються стогони: «А мені не вистачає», «А я не можу заплатити», «А нам не дали зарплату» і т. д. Тоді працівникам деканатів доводиться виконувати роль колекторів — надзвонювати і клянчити оплату за навчання. Так і хочеться запитати: а чим ви думали, коли надходили?