Більше сексу! Більше крові!

39

Пора, пора мені йти з газетної журналістики! Це я зрозуміла, коли редактор Кіра поплескала мене по плечу й весело сказала:

— Московське начальство вирішило не друкувати твою статтю про дідуся, народженого в концтаборі. На їх думку, це нецікаво, — вона підбадьорливо посміхнулася. — Вони вирішили, що буде здорово, якщо ти напишеш про любов та пристрасть.

— Що-о-о? — мало не впала зі стільця я.

— Так, — відповіла Кіра, — тепер ми публікуємо тільки такі матеріали. Ти ж розумієш, що начальство розпорядилося, щоб ми стали жовтої газеткою для бидла. А бидлу цікаві тільки любов, брудний секс і вбивства.

У той же день ситуацію врятувала Юлія Михайлівна — кореспондент пенсійного віку. Вона придумала (!) історію про пристрасну любов, і ми поставили її на сторінку, надрукувавши мою фотку і підписавши: «Вона завжди мріяла про супергероя і зустріла свою долю».

А як прикро буває, коли на редакційний телефон дзвонить безталанна особистість, і все, що ти можеш зробити, це поржать.

— Здрастуйте! Мені 32 роки, у мене п’ятеро дітей, я чекаю шостого. Чоловік вигнав нас з дому. Я хочу зателефонувати президенту.

І хрін ми їй допоможемо: ми тепер розважальне чтиво. Зате ми всією редакцією похихикаем між собою — а на фіга було стільки народжувати?

І так завжди. У всьому. Про проблеми ми не пишемо — не наш формат. Любов повинна бути неодмінно пристрасна, перипетії — криваві. Більше сексу! Більше крові! Зараз у нашому місті орудує педофіл, і для нашої газетки це справжнє свято.

Переконуюся, що журналісти — самі брехливі люди. Як же мене все це дістало…