Один пише — пятдесят орють

34

А мене задовбали дуже проста річ: занадто багато людей всерйоз вважають, що їх думка яскраво, індивідуально і є чимось надзвичайно важливим абсолютно для всіх, а їхній спосіб життя і мислення — універсальний ідеал.

Тут вчора скаржилися на те, що світ прогнив наскрізь. Мовляв, суспільство деградує, і всім-всім треба бути розумними, начитаними і з багатим внутрішнім світом. Я не буду цитувати Гесіода з його «Я втратив усякі надії щодо майбутнього нашої країни…» — це загальновідомо. Хотілося б звернути увагу на просту річ: справа не в епосі. Те, чим так обурений задолбавшийся — це нормальне положення справ в людському суспільстві. Більш того, це той стан речей, який дозволяє суспільству існувати як цілого. Наведу два приклади.

Для високої науки і філософії древньої Греції було необхідно, щоб на одного вільного жителя в середньому припадає три раба. В ідеалі — п’ять. Тільки тоді у незначної меншості населення (навіть щодо вільних) буде час і сили на високі матерії. Думаю, пояснювати культурний рівень основної маси рабів немає сенсу, як і основної маси вільних громадян — землеробів і скотарів.

На високу дворянську культуру в Росії XVIII–XIX століть (яку чомусь називають російською, забуваючи, що це культура меншини) вимагалося, щоб шар приблизно в 2% населення (власне, дворяни — і це округлення в більшу сторону) обслуговувався іншими 98%, з яких близько 90% — селяни, майже всі неписьменні або малограмотні, здатні лише написати своє ім’я. Так-так, щоб Олександр Сергійович мав можливість творити, на нього повинні були горбатить в середньому півсотні людей з ніяким рівнем внутрішнього розвитку. Така ціна «золотого століття російської культури».

А якщо хочете подивитися, що буває з суспільством, де розвелося занадто багато людей «з багатим внутрішнім світом, багатою уявою, людей, здатних генерувати ідеї, людей, здатних зробити хоч щось» — дивіться на надмірно раздувшуюся через майже безконтрольного припливу різночинців інтелігенцію останніх пари десятиліть Російської імперії (дуже раджу на тему феномену російської інтелігенції збірник «Віхи» 1909 року — до цих пір актуально) або ту ж інтелігенцію СРСР з його досить доступним вищою освітою і на те, до чого це її розуміння «зробити хоч щось» обидва рази довело країну.

Навіщо ж усе це написано? Щоб нагадати, що всі живуть по-своєму і займаються своєю справою, разом формуючи щодо збалансоване суспільство, будь-який перекіс у якому загрожує не найкращими наслідками. І більшість займався, займається і буде займатися тим, для чого все ця висока культура просто не потрібна, та й часу на неї немає. Особливо якщо це стосується виробництва матеріальних цінностей, починаючи з їжі. Але саме вони створюють все те, що дозволяє окремим особам мати досить вільного часу, щоб «не злитися з іншим сірим і порожнім до неможливості світом», який забезпечує їх всім. Слід бути хоча б вдячними їх ролі.