Я фигею, дорога редакція

30

Взяли ми тут науковим редактором дядька одного. І пішла потіха!

Пішов він якось чернетки шукати, мовчки поліз в один з шаф, витягнув якісь листи і каже: «О, буду писати на цьому!» Главред підходить до нього: «Це мої листи з мого шафи. Поверніть на місце». Ну як же не поскандалити: «Це ж статті з випущеного вже номера — п’ятого за 2009 рік! Навіщо вони вам? А я на них буду писати!» Я не витримала і нагадала, що він обіцяв зошит з дому принести. У відповідь почула: «А ви за мною стежите. За своєю роботою слідкуйте!»

«Юль, доправь там пару слів в статті», — просить главред. Я відволікаюся від листів, відкриваю статтю, починаю правити, а цей тут як тут: «Я можу поправити, вона все одно довго буде цим займатися!» Це нічого, що він одним пальцем у кнопки тицяє і за півгодини проводить у пошуках потрібної літери…

У середу главред з гендирой пішли розмовляти з новим здобувачем. Гендира за чим-то поверталася. Редактор її питає: «А навіщо вам ще хтось? Ви ж мене вже найняли!»

— Олено, ви верстку робите в Кварке або в Кореле?
— У Кварке…
— Дарма, Корел краще для цього пристосований!

Він виходить, ми з Оленою удвох в кімнаті, чую — Лена бубонить під ніс: «Звідки цей пердун може знати, що краще для верстки, коли він комп’ютер з папірця включає?!»

Прийшов прес-реліз, віддаю главреду.

— Це кому?
— Це запрошення, там просто «Шановні партнери».
— А, тоді нікому і можна викинути, — втручається науковий редактор.
— Як ви зрозуміли? Ви ж навіть папір цю не бачили.
— Так завжди ж спам всякий надсилають з такою фразою!

Ну і апофеоз. Ця людина в своєму резюме вказав: «Просунутий користувач ПК». На другий день роботи знадобився йому комп’ютер. Хвилин двадцять стояв у мене над душею, в результаті зважився попросити включити йому машину. Я включила, але не віЕкшн шла. Бере дискету залізком до себе, в перевернутому стані, і намагається впихнути в дисковод. Припинила я спробу вбивства флопа, поставила нормально — спасибі мені не сказали.

Ввечері йде, вимикає комп. У мене мало серце не прихопило — стоїть і тримає кнопку Power на корпусі. «Що ж ви машинку так мучите? Вона і так старенька, а ви ще так жорстоко вимикаєте». — «Це ви нічого не знаєте, мені племінник усе розповів, я записав у зошит. Велено так вимикати — буду вимикати!»

Вранці я влізла в його комп, створила посилання кнопку «викл.» на робочому столі, пояснила: тицяти сюди і йти. Кнопка червона, помітна, з впізнаваним символом. Хрін — все одно корпусних кнопці шпарить. Прикро за машинку!