Хвіст сторчма

41

У мене є кіт. Він хворий на цукровий діабет. Кожен день на протязі ось уже чотирьох з половиною років вранці і ввечері він отримує свою дозу інсуліну. Так як кіт — не людина, поставити його на облік в поліклініці для регулярного отримання інсуліну не можна.

Регулярно з аптек пропадає той вид інсуліну, що йому потрібно. Один раз ситуація була настільки плачевна, що в терміновому порядку довелося переводити на інший. Цей процес звикання організму і збірки дози досить болісний і для кота, і для мене.

Купувати інсулін із запасом теж проблематично: у нього, як і у будь-якого іншого ліки, є термін придатності. Але це питання мене абсолютно не задовбав.

Існують два типи інсулінових шприців: з вбудованими голками (продають по 10 штук в упаковці) і зі знімними. Так от, в шприцах зі знімними голками йде величезний перевитрата, так як у голці залишається рівно стільки ж інсуліну, скільки мені потрібно вколоти коту. Також мене не влаштовує товщина голки.

Шприци з вбудованими голками по всім параметрам прекрасні! Доза розраховується з максимальною точністю, а голки просто чудо які тонкі — кіт часто навіть не відчуває, що йому роблять укол. Такі шприци вкрай проблематично знайти в аптеках, тому я регулярно займаюся біганиною по всьому аптечним пунктам немаленького Санкт-Петербурга в пошуках.

Ось тут починається найцікавіше: фармацевти. Вони спочатку довго і испытывающе дивляться на мене оцінюючим поглядом, вишукуючи ознаки наркоманії. Багато з заїканням запитують, для себе я беру шприци, багато хто зневажливо кидають один шприц на прилавок (хоча я просила 10 упаковок по 10 шприців). Деякі просто відмовляються продавати, хоча за законом не мають на це права.

На наркоманку я начебто не схожа. Пару раз бачила в аптеках людей з яскраво вираженими ознаками наркоманії, вони купували один-два шприца, жодного разу не бачила, щоб хтось з них брав шприци «оптом».

Я от не розумію: вам-то яка різниця, дорогі фармацевти? Думаєте, що якщо не продасте кому-небудь шприц, то ця людина і не вколеться?

Купую начебто досить дорогі шприци, беру багато, плачу справно. Весь час зустрічаю стіну ворожості й нерозуміння.

Бідні діабетики нашої країни, чесне слово. Як же вони, напевно, задолбались!