Записки з оркестрової ями

8

Я верстальник. Точніше, людина-оркестр: студентка п’ятого курсу журфаку, журналіст і верстальник. У моєму досьє три маленьких газетки (аудиторія не більше трьох сотень людей) і поетичний альманах. Вся робота за ідею і на майбутнє. Втім, при підготовці нового номера я рычу на всіх і плачу, коли мені приходять листи:

Архів з п’яти фоток на вибір, кожна вагою у два мегабайти.

«Ось моя відмітка»… 12 кегль, одинарний інтервал, дві сторінки тексту. І адже ніяк не скоротиш — б’ємося з редактором довгі дві години і все переписуємо.

«А фотки де?» — «В контакті!» — і посилання шле.

Фотки з копійчаною «мильниці». З темного приміщення. Без спалаху — батарейки сідають ж! В русі. Безногі або безголові.

Фотки з масових заходів типу «а це ми всі». Всі п’ятдесят чоловік.

Ще трохи, і я почну вбивати.