Сімка моя, я по тебе скучаю

10

До мене часто звертаються абоненти з питань відновлення номера. У половині випадків такий діалог:

— Хочу відновити свій номер.
— Так, звичайно, називайте номер.
— Чий? Мій?

Варіацій на цю тему просто тьма:

— Мобільний?
— Я пам’ятаю тільки останні три цифри, так влаштує?
— А навіщо вам?

І це тільки вершина айсберга. Іноді просто доходить до абсурду. Сім-карти у нас продаються просто так, без документа; відповідно, щоб відновити номер, треба довести, що номер належить саме тобі. Варіантів багато: коробка від телефону, гарантийник… Але кожен другий вважає своїм обов’язком зігнути пальці віялом:

— Та це мій номер, я буду вам брехати?
— Схоже, що це не мій номер?
— Зателефонуйте моїй дружині, вона вам підтвердить.
— А я в міліції працюю.
— А я знаю свій номер, що цього недостатньо?

Ще не можу зрозуміти: все цінують свій час, всі кудись поспішають, але чомусь кожен вважає своїм обов’язком розповісти мені, коли, де і в якому він був стані, коли втратив (втопив, про#[email protected]л) телефон. Натяки, що мені це абсолютно не цікаво, ігноруються. При цьому кожен обурюється, чому така черга.