Моя історія прохолодніше

38

Дико, люто і шалено задовбали перебивальщики. Просто слів немає іноді. Розповідаєш якусь історію, люди слухають, і раптом один з них починає:

— Ой, уявляєте, у мене вчора таке було…

Твою ж дивізію! Невже не можна почекати дві хвилини, а потім висловитися? Раніше терпіла, як могла, чекала, поки людина договорить, і продовжувала. Але зараз вже терпіння не вистачає.

Особливо добиває одна дівчинка на роботі. Пояснюю їй:

— З покупцем обов’язково треба вітатися, і…
— Ой, уявляєш, я вчора продала таку-то ось куртку! І до неї чоботи…

Останнім часом не витримую, стримую її рявканьем:

— Слухай, ти можеш не перебивати все-таки? Давай я договорю, а потім розповідай усе, що хочеш! Май повагу до співрозмовника!

Ображаються ще. Задовбали.