Двадцять років не кожен день

14

Сьогодні нарешті-то зважилася і викроїла час, щоб поміняти паспорт. Приходжу в місцевий паспортний стіл, знаходжу потрібну двері — зачинені. Смикаю інші — закриті.

Під дверима я провела близько години. Нарешті з’явилася довгоочікувана огрядна жінка з печивом у роті і брудної чашкою з-під чаю в руках.

— А че, нікого немає. Че я буду в кабінеті сидіти?

Колись мій викладач відмінно висловилася про працівників подібних держустанов: «Щоб їм зуби лікували так само якісно, як вони виконують свою роботу!»