Навчання з великої літери «У»

32

Колись в СРСР була одна з найкращих систем освіти в світі. Освіта це було важко, вступити до вузу дуже складно. Вчитися потрібно було, що йдеться, по-справжньому. Писати контрольні, курсові, робити креслення, розрахунки та лабораторні від руки, не маючи ні інтернету, ні спеціалізованих комп’ютерних програм, ні взагалі самого комп’ютера. Навчання займало найбільшу кількість часу, вимагала величезних витрат енергії і сил. Не всі могли дозволити собі отримати це горезвісне вища освіта. Комусь не вистачало розумових здібностей, комусь цілеспрямованості, наполегливості, дисциплінованості. Комусь було просто лінь — простіше було закінчити десять класів і ні про що не думати. Знання були вымучены, отримані кров’ю і потом, а кадри, які мають освіту (а тим більше вища), високо цінувалися. Спеціаліст — це звучало! Інтелігенція!

Але закінчилося той золотий час, розвалився Радянський Союз, впав настільки налагоджений побут радянської інтелігенції з дипломами про вищу освіту, впало і сама освіта. Ми опинилися в країні з купленими дипломами, з недбайливими студентами, скачавшими чергову роботу з просторів світової мережі, та викладачами, що беруть хабарі і, як наслідок, закривають очі на все це. Природно, всі ці «фахівці» вмить опинилися покидьками, яким справді не час ставити умови. Тепер диплом нічого не значить, його може отримати будь-який, особливо не напружуючись. Випускники вузів встали в один ряд з випускниками середньо-спеціальних навчальних закладів, училищ і навіть з людьми, і зовсім не мають ніякої спеціальної освіти. Тепер вони перекладають різні папірці, роблять дзвінки та іншу «роботу» із серії «подай-принеси». Не студенти-практиканти, не студенти останніх курсів, а люди, що вже має повну вищу освіту. Що найстрашніше — це не початкові етапи роботи, а цілком собі самодостатня посаду «носія кави».

Не будемо торкатися проблеми освіти як проблеми державного масштабу. Всіх цих студентів, які навчалися аби як, а, по суті, просто проплативших своє навчання і не винесли з альма-матер абсолютно нічого, Екшн сно величезна кількість, а можливо, і більшість. І обурення роботодавців щодо вимог новоспечених випускників зрозуміло і навіть виправдано. Але що робити фахівця, Екшн сно фахівця, який вчився? Навчався по-справжньому, сидів над підручниками, самостійно виконував завдання, лабораторні, курсові? Навчався з великої літери «У»? Спочатку він обурюється: «Як же, чорт візьми, так? Я ж так багато часу витратив на своє навчання! Я так багато знаю, а чого не знаю, того легко навчуся, і навчуся самостійно!» Потім ображається: ось, мовляв, всі сволочі і гади, не вірять мені, що я фахівець, не хочуть брати без досвіду. А потім і зовсім здаються і просяться на роботу хоч куди-небудь, хоч на які умови і працюють на посадах «начальникові принести каву і подзвонити з приводу сьогоднішньої зустрічі». А все кругом і раді, та ще й докоряють: раЕкшн , що хоч таку роботу маєш, конкуренція-де он яка висока на ринку праці! І що робити, ці нещасні студенти і не знають…

У своєму житті я був людиною, який і наймався на роботу, і наймав. Колись, після інституту, я теж довго ходив по співбесідах і тоскно просив прийняти мене на роботу по спеціальності хоч за яку зарплату, хоч на перший час за безкоштовно. І мене не брали. Потрібна людина з досвідом, або з червоним дипломом, або з татом в Кремлі, або з зеленими чоловічками на Місяці… загалом, що-небудь, та не те. Та ще всюди знаходилися «доброзичливці», які жартували: мовляв, який з тебе працівник, ти ж ні чорта не вмієш! І я повірив у це і зовсім зажуривсь.

Але одного разу на дорозі мені зустрівся один чоловік, професіонал у своїй роботі і геній у своєму житті. І він сказав:

— Запам’ятай: ти — Дипломований Фахівець, ти витратив на це свій час, частину свого життя, здоров’я, нерви, сили та чого вже там — гроші. Ти — Фахівець, не смій нікому дати засумніватися в твоїх ділових якостях і професійних здібностях. Ти — Фахівець, ти продаєш свої знання, інтелект, кмітливість, вміння викручуватися з важких форс-мажорних ситуацій, знаходити рішення складних завдань. Ти — Фахівець, ти такий же суб’єкт робітників і ділових відносин, як і все в цій організації, та й взагалі все навколо. Ти — Фахівець, не смій дозволяти нікому давати тобі вказівки, які не стосуються твоєї безпосередньої роботи. Не смій нікому дозволяти засумніватися в тобі, проявити недовіру, скепсис або іронію. Ти — Фахівець, ти витратив чималу частину життя на це, ти не платив, не списував, не випрошував, ти сам вивчився, сам отримав це звання, так тримай свою голову високо! Неси це звання гордо! Ні, не проси собі посаду. Вимагай! Посаду, зарплату і умови, які тебе влаштують. І не посада «перекладывателя папірців», а справжню, відповідальну, гідну тебе. Покажи, доведи, на що ти здатний!

Побувавши роботодавцем, можу сказати точно: з двох претендентів на посаду я виберу того, хто, можливо, трохи менше знає, але веде себе впевнено заявляє про себе голосно, знає собі ціну і не боїться озвучувати її, ніж того, хто сумно бубонить собі під ніс і сумно дивиться в підлогу, хоча знає і розуміє більше, а, можливо, і набагато більше.

Фахівці! Саме так — з великої літери «С»! Не просіть! Вимагайте собі хороші умови і високу оплату вашого, без сумніву, важкої праці. Вимагайте, не знижуйте планку на ринку праці: це абсолютно ні до чого нашій країні (це я кажу як економіст), в якій рівень життя і так, м’яко кажучи, невисокий.

А задолбали мене, загалом-то, тільки держава, яке, чорт візьми, ніяк не може вивести нашу освіту на колишній рівень, не кажучи вже про міжнародному рівні.