Потокове виробництво Моцартів

18

Якийсь час я викладала в музичній школі при інституті сольфеджіо та музичну літературу. У підготовчому класі — двадцять з гаком людей, з яких від сили троє тих, хто здатен думати. «Мітеньки, виходь до дошки, заспівай нам пісеньку, яку ми разом вивчили». Мітеньки дивиться відсутнім поглядом і не рухається з місця. Коли фраза повторюється двічі, Мітеньки робить невпевнений крок у бік дошки, а далі його треба взяти за ручку і вивести в центр класу особисто. І при цьому обов’язково простежити за тим, щоб дитина не напугался і не заплакав, бо за дверима невпинно чергують батьки.

А після уроку обов’язково зайде матуся і запитає: як сьогодні «працював на уроці» її синок? Ось тоді стоїш і думаєш, як краще відповісти — збрехати, що все добре, але є над чим працювати, або відверто сказати, що музика — це не його? Скажеш правду — матуся розсердиться, блисне очима і піде шукати іншого викладача». Співчуваю іншому викладачеві.

Це що за інтернат для розумововідсталих? Коли тягніть дитину на заняття, будьте ласкаві, дивіться правді в очі і не брешіть самі собі. Якщо у Саші немає слуху і абсолютно відсутнє почуття ритму, то даю 99 з 100: він не тільки не стане видатним музикантом, але ще й набереться комплексів, так як в групі будуть діти куди сообразительнее і талановитіший.

Мами, тата, запитайте в дитини, чи не хоче танцювати? А грати на скрипці? І добре ще, коли у дитини є до цього хист, але немає бажання — його-то якраз можна порушити. Ви ж наводите нездар і чекаєте, що викладач зробить з них Моцартів.