Окуляри і мавпи

11

Стою на зупинці. Підходить бабуся-божий одуванчик, смикає за рукав.

— Дівчина, миленька, яка там маршрутка йде?

Газелька ледь показалася на горизонті, я її саму-то насилу бачу, не те що номер, так і в очі б’є яскраве сонце.

— Не бачу поки що, бабуся. Зараз під’їде ближче, я скажу.

— Як не бачиш? Ти ж в окулярах!

Приїхала до мами забрати документ, шукаю його в кімнаті.

— Ма, ти не бачила моє свідчення? Ніяк знайти не можу.

— Дивись краще! Ти собі окуляри навіщо купувала?

Свідоцтво виявилося засунуто в непрозору папку в дальньому кутку шафи.

Пізній вечір, закриваю офіс. На вулиці темно, ліхтар далеко. Колега стоїть на ганку і чекає мене, закриваючи спиною навіть світло проїжджаючих далеко машин. Промахиваюсь повз отвору для ключа раз, другий.

— Ти чого там так довго копаешься?

— Щілину не видно, потрапити не можу.

— Як не видно? Ти ж в окулярах!

Пари в університеті. Викладач читає лекцію. Деякі тези пише на дошці. Я пишу на слух, практично не дивлячись на дошку. Дівчина з паралельної групи стукає ручкою по плечу:

— Слухай, а що там праворуч у кутку написано?

Праворуч у кутку викладач писав хвилин 20 тому. А почерк у нього, м’яко кажучи, огидний.

— Я все підряд писала, а що там написано, не можу розібрати.

— Як не можеш? Ти ж в окулярах!

Дорогі люди з хорошим зором! Окуляри — це не бінокль, не прилад нічного бачення і не рентгенівський апарат! Вони лише дають нам здатність бачити майже так само, як ви, часто навіть трохи гірше. Вистачить збурень! А то задовбали.