Хто не в спорті — той слабак

46

Мене просто дико, несамовито задовбав спорт, точніше навіть не сам спорт, а його культ в нашому суспільстві.

Серед парадних цінностей, які нав’язують нам зверху можновладці, спорт займає одне з лідируючих місць. Нав’язування спорту починається ще зі шкільної лави, де физра є одним із самих дурних і безглуздих, але разом з тим — одним з основних предметів, поряд з російською мовою, математикою і літературою. Хто вчився в школі у нас в країні, або у кого діти вчилися — згадайте, скільком людям єдина трійка з физре зіпсувала атестат з четвірками і п’ятірками? Також варто згадати, що в мої не зовсім ще далекі шкільні роки физра найчастіше стояла першою в розкладі. А після неї — ще 5-6 уроків, на які учні після години нарізування кіл по спортзалу приходили брудні, спітнілі й смердючі. Я добре пам’ятаю, як у класних кімнатах тоді стояв запах, нічим не відрізняється від запаху роздягалень біля спортзалу. Ні про яке прийнятті душа після ранкової екзекуції і мови бути не могло — бо душові кабіни в школі просто були відсутні. Сходити додому і прийняти душ також було не можна, оскільки на це не було часу.

Але в школі весь цей балаган не закінчився. На перших трьох курсах мого вузу физра також стояла в одному ряду з профільними дисциплінами. Правда, там у нас була можливість купити липовий абонемент на відвідування якоїсь секції і не катувати себе протягом усього семестру — ніж більшість моїх однокурсників успішно скористалося. Але навіть з закінченням вузу і офіційним працевлаштуванням все це оскаженіла «спортобесие» не закінчується.

Так, навесні цього року прийшло розпорядження від керівника нашої організації, що треба в терміновому обов’язковому порядку провести змагання з лижних гонок. Були призначені відповідальні за організацію і виконання наказу, які обдзвонювали всіх співробітників і мало не з погрозами шантажем змушували їх включатися до команди. Зрозуміло, все це планувалося у позаробочий час, а те, що у людей можуть бути якісь свої справи на дозвіллі, нікого не цікавило. Аргументи про погане самопочуття або про банальне невміння кататися на лижах також ігнорувалися. Було видно, що більшості учасників ці змагання взагалі на фіг не потрібні, але нас примушували, тому що начальство сказало, що це «весело і цікаво», значить, це так і повинно бути для всіх. Цікаво, з яких це пір у нас навіть певні розваги стали обов’язково-примусовими?

Втім, інших розваг людям ніхто й не пропонує. Справа в тому, що я зараз проживаю в маленькому провінційному містечку за полярним колом, який до того ж відрізаними від «великої землі». Місцевих новин у нас тут зникаюче мало, але зайняти ефірний час чимось треба, от і займають його місцевими спортивними «новинами» — навіть якщо це футбольна гра школярів 7 «А» класу школи № 1 проти 7 «У» класу школи № 3. Є така думка, що коли людям нема про що говорити, вони говорять про погоду. Але погода потрібна всім і стосується кожного. А ось «новини спорту», якими забито ефірний час місцевих (і не тільки місцевих) новин, цікаві далеко не всім.

Поїхати куди-небудь за межі цього міста і його супутника на місцевому сленгу називається поїхати «на материк». Так ось, влітку багато людей звідси їде «на материк», а тим, хто не може виїхати з якоїсь причини, не пропонують ніяких розваг, окрім спортивних. В місті діє єдиний кінотеатр — так чому б не влаштувати тиждень або місяць французького кіно? Є місцевий краєзнавчий музей — так чому б не влаштувати якусь цікаву виставку, крім тієї, що присутній постійно? Є будинок культури — так чому до нас не приїжджають артисти з інших міст нашої величезної країни, а є тільки пара місцевих ансамблів з парою відомих номерів, які вже всі бачили багато разів? Про те, щоб відкрити місцевий клуб колекціонерів — нумізматів, боністів, філателістів і т. д., які є в багатьох містах, взагалі мови бути не може.

Я в силу свого стану здоров’я не можу займатися спортом. Ось так вийшло, що у мене до двадцяти з невеликим років майже повний набір літньої людини — гіпертонічна хвороба, часта задишка, надмірна вага. А з переїздом за полярне коло ще додалася і метеозалежність, коли з-за різких перепадів атмосферного тиску та температури повітря у мене так болить голова, що мені доводиться буквально пачками приймати знеболюючі. Це не моя вина, не мій вибір, не результат так званого неправильного способу життя, про який у нас чути з кожного праски. Мій спосіб життя ніколи не відрізнявся від способу життя більшості моїх здорових однолітків, а всі мої проблеми зі здоров’ям були і в мого батька в молодості. Тим не менш постійно знаходяться розумники, які з агресивною наполегливістю кажуть, що це я сам «запустив» себе, що мені треба зайнятися спортом, що спорт допомагає від усіх хвороб всім і кожному. Постійно доводиться чути думки в дусі «хто не в спорті — той не мужик». Причому я чую все це від людей з повною відсутністю навіть середньої медичної освіти. І я відповідаю, що готовий обговорити ці питання з компетентним фахівцем у відповідній галузі.

А доморощені порадники — задовбали.